Антоніна Дворянець
61 рік, пенсіонерка
Перша жінка Небесної сотні померла 18 лютого.
«Вона жила Майданом», — згадує про Антоніну Дворянець її чоловік Іван Григорович. Уперше вони разом з дружиною вийшли на мітинг після побиття студентів в ніч на 30 листопада. Потім він повернувся на роботу, а дружинапенсіонерка бувала там майже щодня. Допомагала на кухні у Будинку профспілок, прибирала на вулиці, привозила з дому бутерброди. Її ентузіазм передався сусідам, які теж почали брати участь в акціях протесту. Навіть Новий рік Антоніна Григорівна з чоловіком зустрічали на Майдані.
У день загибелі вона вирушила до Києва сама. Чоловік, що працював водієм в Чорнобильській зоні, був на роботі, не знав, що відбувається. Уже під вечір його набрала донька Світлана і сказала, що Майдан розганяють, а вона не може додзвонитися до мами.
Трохи згодом сину з телефона матері зателефонував невідомий. Він сказав, що Антоніні Григорівні надають допомогу. Потім той самий чоловік зателефонував ще раз і повідомив: урятувати не змогли. Телефон розрядився, син навіть не встиг нічого розпитати.
Тіло Антоніни Григорівни було знайдене на одній з барикад на вулиці Інститутській. Рідним вдалося знайти фотографа, який розповів, що під час атаки міліції на Інститутській, поруч зі станцією метро Хрещатик, біг поруч з нею в бік барикад. Але жінка кинулася захищати хлопців, яких били беркутівці, і начебто її теж вдарили. Після удару по голові фотограф втратив свідомість. Коли прийшов до тями, жінки вже не бачив.
Близькі досі не знають ні обставин, ані причин смерті Антоніни Григорівни. «В морзі нам сказали: якщо хочете забрати тіло, погоджуйтесь на будь який діагноз. Ми не мали іншого вибору. В довідці написано: серцева недостатність. Хоча вона ніколи не мала особливих проблем із серцем», — каже Іван Григорович.
Рідні намагалися відшукати речі загиблої — сумку і мобільний телефон, — але теж марно. Вони досі сподіваються знайти свідків, які могли б розказати про останні години життя Антоніни Дворянець. Подружжя Дворянець родом з Чорнобильщини.
Обоє працювали на ЧАЕС і жили в Чорнобилі на момент аварії на станції у 1986-му. Після евакуації повернулися туди як ліквідатори. З 1994 року і аж до пенсії Антоніна Григорівна працювала гідромеліоратором у зоні відчуження. Вона з колегами слідкувала за тим, щоб радіо нукліди не потрапляли в басейни річок Прип’ять та Уж.
«Вона була для мене найкращою дружиною. Ми прожили разом 41 рік. Виховали двох дітей, маємо трьох онуків. Тоня дуже хороша людина була і дуже енергійна, цілеспрямована», — розповідає Іван Григорович. «Все було зав’язане на мамі. Вона встигала все: і з онуками погуляти, і на Майдан сходити», — додає донька.
У новорічну ніч донька Світлана сказала: «В Януковича шансів ніяких, якщо за нього взялася наша мама». Її слова справдилися, але дуже дорогою ціною.
