Олексій Братушка

38 років, приватний підприємець

«У січні, як усе почалося на Грушевського, я відчував, що маю його втримати… Бо не повернеться... В лютому не послухався, сказав: «Батя, не роби з мене пацюка. Я буду через два дні». Обіцянку виконав… Через два дні його й привезли… У труні...» — згадує батько  Олексія  Братушки  Сергій  Федорович.

Олексій не раз їздив до Києва, але був там тільки в найгарячіші періоди. Коли ситуація заспокоювалася, повертався.  Коли  Олексій  побачив  у  новинах побоїще 18 лютого, одразу почав збиратися  до  Києва.  Знаючи,  що  на в’їзді  до  столиці  виловлюють  потенційних демонстрантів, одягнув не камуфляжний, а цивільний одяг, не взяв із собою навіть рюкзака.

Маршрутки  довго  не  випускали  з Сум, в Лубнах їх довго перевіряло ДАІ, але  мовчазного  Олексія  без  речей  ні в чому не запідозрили. Пізно ввечері 19 лютого він подзвонив київській подрузі Ані з вокзалу. Запитав, як добратись до Майдану?

«Я  кажу  йому:  «Льошо,  метро  не працює,  давай  краще  до  нас,  вранці 20­го разом підем», — згадує вона. — А  він  відповів,  що  вночі  якраз  найнебезпечніше.  Вранці  підтягнуться кияни,  тому  йому  потрібно  бути  там зараз. І пішов пішки».

Аня розмовляла з ним всю дорогу. Боялася,  щоб  Олексія  не  перестріли тітушки,  які  полювали  в  центрі  Киє­ва.  Через  півгодини  він  уже  був  на Хрещатику.  Знайшов  земляків,  але 36­-та  Сумська  сотня  стояла  посеред Майдану. Тому Братушка записався до Львівської  сотні,  яка  була  на  передовій. «Ми знали, що він буде не там, де бутерброди  розносять,  а  там,  де  кулі свистять...» — зітхає сестра Ольга.

Зранку  Аня  знову  вмовляла  Олексія піти перепочити, але марно. Весело відповідав він і на дзвінки батька: «Все добре, я під годинником. Не переживай». Востаннє батько і син поговорили о 8:25. Більше його телефон не відповідав...

Далі  був  дзвінок  слідчого:  «Ваш син  загинув,  звертайтесь  в  інформаційний  центр».  І  два  дні  пошуків.  Як виявилося, телефон Олексія знайшли в іншого загиблого. Спочатку це дало надію,  може,  поранений?  Шукали  на Майдані, в Михайлівському, зверталися по телебаченню — марно.

22  лютого  сестра  героя  Небесної  сотні  Ольга  знайшла  його  тіло серед  невпізнаних  загиблих  в  Київському морзі. Наскрізне поранення в груди  навиліт.  Загинув  на  Інститутській.  Лікарі  сказали,  що  він  навіть не  зрозумів,  що  сталося,  —  миттєва смерть...

Герой  Небесної  сотні  народився 10 квітня 1975 року. На життя зароб­ляв  перевезеннями.  В  Олексія  було хобі. На вихідні він брав рюкзак і вирушав  у  піші  походи  на  десятки  кілометрів.  Подорожувати  любив  сам. Ходив  не  дорогами,  а  тільки  за  компасом.  Знав  усі  пам’ятні  місця  Сум­щини.

Олексій  Братушка  —  єдиний  боєць Небесної сотні з Сумської області. В  нього  залишилися  мама-­інвалід  і 13­річна донька.

Родині Героя Небесної Сотні можна допомогти через картку ПриватБанку: 5168 7572 3086 8681, отримувач Шевель Ольга Сергіївна.