Ігор Дмитрів
31 рік, юрист
Рідні пригадують, що у ніч проти 20 лютого кавказька вівчарка Баркас, що нічого не їла і не пила відколи господар — Герой Небесної Сотні Ігор Дмитрів — поїхав в Київ, цілу ніч не переставала протяжно вити.
На ранок Ігоря Дмитріва не стало. Його вбили одним із перших під час атаки на Інститутській. Чотири вогнепальні поранення, які пошкодили легеню, нирку та аорту, були несумісні з життям.
«Ігор міг заступитися за незнайому людину, якщо її хтось ображав. На запитання, навіщо це тобі, він розводив руками: хто, як не я? Був дуже прямолінійним», — згадує його товариш Володимир Шульган. Саме з ним 18 лютого Ігор вирушив на Київ.
Змалку Ігор доглядав за татом, оскільки мати була закордоном на заробітках. Це й загартувало його: характер мав твердий і впертий, досягав поставленої мети попри перешкоди. Коли навчався у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, активно підробляв: таксував, їздив на заробітки. Минулого року закінчив ще й Одеську юридичну академію.
Попри серйозність і наполегливість, друзі знали Ігоря як веселу, компанійську людину. Він умів завойовувати довіру. Двері його оселі були відчиненими для близьких. Він часто запрошував їх у гості на свята, бо не любив самотності.
«Ігор любив гори. Там він із друзями міг бути тижнями. Також він любив землю», — розповідає його брат Микола. Річка, ліс, сад, город — усе це було його стихією.
«Він любив квіти. На підвіконні у нього була купа вазонів, розсаджені по різних горщиках. Йому навіть вдалось виростити апельсинове дерево», — захоплюється двоюрідна сестра Галина Артиш. Полюбляв збирати гриби, ягоди, рибалити.
Аби бути ближче до землі, Ігор, який більшу частину життя прожив у Калуші, вирішив переїхати до села Копанки. Сусіди підкреслюють його роботящість. Молодий хлопець встигав сам доглядати за городом, садом, вирощувати курей і кролів.
«У селі самотужки звів будинок. Його мрія — оселити у будинку свою майбутню сім’ю і матір, яка роками була на заробітках в Італії, аби допомогти нам, синам, і хворому батькові», — розповідає брат.
Уперше Герой Небесної Сотні поїхав на Майдан у січні. Побув там чотири дні, виконував усі обов’язки, патрулював місто. Коли приїхав назад, то повторював, що зі стояння нічого не буде: треба радикальної дії.
Шульган пригадує, що 18 лютого дорогою на Київ активісти читали новини. Говорили, що ні в кого немає зброї, екіпіровки, тому й немає сенсу йти в епіцентр. «Але в палатці ніхто лежати не збирався», — додає він.
Як так сталось, що Ігор опинився з маленьким дерев’яним щитом на передовій, побратими і рідні не знають і досі...
