Ігор Костенко
22 роки, студент
«Наснились мені дві дірочки на білосніжній стіні в нашій хаті. Я дивлюсь на них уві сні та й сама до себе промовляю, що це нестрашно, залатаємо...» — такий сон наснився матері героя Небесної сотні Ігора Костенка за два тижні до трагедії. Як потім з’ясувалось — віщий. 20 лютого пострілом у серце з вогнепальної зброї його застрелив снайпер. Героя Небесної сотні знайшли біля Жовтневого палацу на вулиці Інститутській.
Коли Ігор загинув, його батьки були на заробітках в Росії. Саме там їх і заскочила трагічна звістка. «Ми приїхали вночі із СанктПетербурга, а Ігоря, вже мертвого, привезли з Києва. Ось так і зустрілись», — розповідає батько про останню зустріч із сином.
До Києва Ігор приїхав 19 лютого разом з товаришами й одразу вирушив на Майдан. До ранку допомагав будувати барикади, був на передовій. В ту ніч поранили його друга. Поки хлопцю надавали першу медичну допомогу, Ігор повернувся на барикади.
«О шостій ранку ми з Ігорем повернулись на Майдан, усе було доволі спокійно. Снідали в кухні біля Головпоштамту. І тут почався штурм барикад. Ігор одразу ж вирішив бігти туди… Натовп, усе в диму, дроти під ногами… я втратив його з поля зору», — згадує друг Ігоря Володимир Дітчук.
Саме він уже згодом упізнав знайомі черевики на накритому з головою простирадлом тілі. Це був Ігор. Зранку 20 лютого він помер одним з перших.
Хлопці познайомились на Майдані 1 грудня. Одразу стали нерозлучними друзями. Після смерті Ігоря у соцмережі Володя написав другові листа.
«Кос, ну як ти так? Га? Герої не вмирають, вмирають вороги, — і ти знаєш це ліпше, ніж я... Кос, знав би ти, як тебе тяжко було нести!.. ні, ти не важкий, а нести тебе тяжко!.. Ти знав мене 82 дні, а я тебе буду знати все життя. Ми не поїдемо разом в Луганськ на футбол. Бо ти не повернешся з Києва. Повернуться пам’ять і слава. Ти великий лицар. Відважний і хоробрий. Завжди йшов уперед. Ти не знав страху. Дякую. За все...»
Ігор дуже любив спорт. Працював журналістом у спортивній Інтернетгазеті «Спортаналітик». «Футбол Ігор любив так само сильно, як і Україну. За рідні Карпати вболівав серцем», — згадує Володимир.
Хлопець був активним дописувачем української Вікіпедії. За два з половиною роки він написав понад 280 статей, зробив понад 1600 редагувань.
У своє рідне село Зубрець навідувався не часто. Мріяв у майбутньому працювати у Львові, де навчався на п’ятому курсі географічного факультету університету. Ігор був одним з кращих студентів на курсі.
Близько 200 машин супроводжували тіло героя з Тернополя до рідного Зубреця, де поховали хлопця. В кожному селі колону зустрічали небайдужі зі свічками в руках та вигуками: «Герої не вмирають!» На поховання Ігоря Костенка прийшло близько чотирьох тисяч людей. В останню путь тіло героя з почестями несли афганці...