Василь Мойсей
21 рік, студент
«Коли я вже їхав забирати брата з моргу, мені треба було вибрати фотографію, щоб показати людям, яким був Василь. Вибрав, де він гостює в мами в Італії. Він там так щиро посміхався. Коли вже прийшов у морг забирати тіло, глянув, а там та сама посмішка на обличчі… тільки очі закриті», — не витримує і починає плакати Роман, рідний брат Василя Мойсея. 21-річного юнака з Луцька 20 лютого на Майдані застрелив снайпер.
Друзі і рідні кажуть, що Василь був веселим, життєрадісним хлопцем. Він випромінював оптимізм і заряджав позитивом інших.
Василь на Майдан завжди їздив з найкращим другом Степаном Стецьковичем. Хлопці були там багато разів. Напередодні мирного наступу на Верховну раду 18-го лютого Василь подзвонив Степану та сказав, що треба їхати знову.
Батько Василя Михайло Мойсей спокійно сприйняв чергову поїздку хлопця до Києва. А от мати, яка живе і працює в Італії, дуже хвилювалася. «Одинадцята вечора 18-го лютого, мати дзвонить і каже: “Не лягай спати, молися”. Я не зрозумів, чого молитися, хіба то перший раз поїхав? Поїхав та й прийде. А вона: “Мені чогось недобре”. Після її слів я вже не спав. Вперше заснув десь вже на четвертий день після похорону», — розповідає батько Героя Небесної Сотні.
18-го лютого, коли стало зрозуміло, що влада обрала силовий сценарій, Василь з Степаном поспіхом записалися у Волинську січ — це 35 штурмова резервна сотня Майдану, яка завжди була на передовій. Василь взяв псевдонім Крук.
Степан на Інститутську пішов раніше і зупинився біля Жовтневого палацу. Він бачив, як п’ятеро бійців з щитами піднімалися вгору, але вже за секунду четверо впало на землю. Серед них був і Василь. «Я знав тільки Василя, тому схопив його за комір, потягнув вниз по сходам. Тоді він сказав останні слова: «Я вас люблю. Вибачте», — згадує Сергій.
У Василя після цих слів почався приступ епілепсії. Сергій допоміг хлопцю, навіть доніс до швидкої, але за кілька годин у лікарні той помер.
«Напевно Василю передалися гени брата мого батька. Той за Сталіна сидів в казематах Сибіру. Казав: “Почекайте, москалі, ще Україна буде самостійна”», — розповідає батько Героя Небесної Сотні.
Чоловік згадує, як ще задовго до Майдану був із сином на сільському мітингу. Коли старенький дід після виступу сказав: «Слава Україні!», єдиний, хто знав, як відповісти, і не боявся, був Василь. «Вигукнув: “Героям Слава!”. Таким він був… Патріот України», — додає батько.
Мати і рідна сестра Василя, які давно жили і працювали в Італії, кликали його до себе. Але хлопець не хотів, казав: Батьківщина його тут — в Україні. Між навчанням на факультеті фізичної реабілітації Луцького університету «Україна», працював із братом на будівництві.
Василь був родом із Тернопільщини, але багато років із братом жив на Волині. У Луцьку його і поховали. 27 березня йому виповнилося б 22 роки.
