Давид Кіпіані
33 роки, різноробочий
«Дзвінок близько опівночі від малознайомої людини, — згадує відомий український журналіст Вахтанг Кіпіані. — Голос із трубки: «На розі Хрещатика та Богдана Хмельницького знайшли непритомну людину. Майданівця у бронежилеті, видно кілька дірок від куль. У кишені знайшли паспорт на прізвище Кіпіані. Чи знаєте Давида Кіпіані, чи не родич?»
Відповів, що не знає, і почав ширити інформацію в соціальній мережі Facebook. Грузинські друзі журналіста швидко підхопили і вже буквально за годину повідомили родині, що Дато поранений. Поки вістка долетіла до Тбілісі, він помер у швидкій.
«Ми ще нічого не знаємо про нього. Поширюється інформація: вбитий кількома пострілами, — додає Кіпіані. — Але як він опинився на сходах підземного переходу, під ЦУМом, адже там не стріляли?.. З’являється версія, що його застрелили десь і вже пораненого підкинули під барикаду. Це не так».
Серце. У довідці про смерть написано – ішемічна хвороба. На тілі немає кульових поранень, а вже простріляний бронежилет кількома годинами раніше дав друг Гоча. Ще молоде серце Давида не витримало цього вселенського жаху. Дня 20 лютого 2014 року.
Олександр їхав до Києва автомобілем. Була вже ніч. Фари висвітили чоловіка, який йшов назустріч у напрямку Львова. Зупинився, бо ніч надворі: «Може потрібна якась допомога?» Хлопець — а це і був Дато Кіпіані — розповів, що залишився без грошей і вирішив піти до знайомих на Західну Україну і за їхньою допомогою шукати роботу. Олександр посадив незнайомця в машину, відвіз назад до столиці, влаштував на роботу до своєї фірми.
Тепер Сашко картає себе: а от якби не зупинився, проїхав собі повз, Давид не був би в Києві, не взяв би участь у революції, був би живим. Хто знає?.. З початком європротестів Дато покинув роботу і переселився на Майдан, де стояв і за Україну, і за Грузію. За свободу.
Зранку 20 лютого разом з товаришем Дато пішов на барикади. Кілька годин готували коктейлі Молотова, встигли заправити десь 250 пляшок. Повернулись до намету. Потім Давид пішов допомагати переносити поранених і загиблих. Схопився за серце, коли почув як востаннє захрипів і замовк один із поранених. Він кілька разів потім казав товаришеві, що не може відійти від побаченого. У вухах стояв той останній земний стогін....
Заболіло серце. Попросили у дівчат-волонтерок валідол. Посмоктав пігулку. Начебто відпустило. Повернувся до свого намету. А потім, вже під вечір, вирішив прогулятись Хрещатиком.
Пішов. Щоб повернутись на Майдан вже під звуки «Плине кача…». Як і всіх інших побратимів його тіло привезли і поклали перед сценою. Київ плакав. Плакав і рідний Тбілісі, звідки поїхав на заробітки, і де на нього чекала дружина Іа і син Лаша-Гіоргі. Найменшому Кіпіані лише 1 рік 7 місяців і він навряд чи запам’ятає тата.
Родині Дато можна допомогти, перерахувавши кошти на банківський рахунок удови героя: Рахунок - GE66TP5325757306273295 USD Отримувач – Ia Oniani, мета платежу – for Dato Kipiani family, SWIFT – CAVOGE22, банк – Privatbank JSC former Tao Bank.
