Сергій Кемський

32 роки, політолог

«На небо погляне вільна людина

З новими думками, творча, нестримна.

Ми стіни проб’ємо з міцного граніту,

Щоб тільки любов панувала у світі!», —

цими рядками закінчується останній вірш Героя Небесної Сотні Сергія Кемського. Він написав його 16-го лютого. 20-го був убитий снайпером на вулиці Інститутській.

Сергій народився 1981 року в Керчі. Ступінь магістра політології здобув на філософському факультеті Львівського національного університету. У Києві працював співробітником Інституту політичних та економічних ризиків і перспектив, писав статті для «Української  правди»,  газети  «День»  та  інших видань, перекладав з англійської, вів  декілька  інтернет­проектів,  складав вірші. Любив займатися спортом: плавав, катався на роликах, лижах, ходив у гори. Дуже багато читав, любив Маяковського,  Шекспіра,  Ахматову, Гете.  Постійно  перечитував  історію України.

«Сергій — це людина­філософ. Один з тих, хто жив за власними переконаннями, а не лише балачками про них. Це людина, для якої справедливість була понад усе», — такими словами згадують Сергія близькі друзі.  

«Коли  я  почула,  що  Янукович  не підписав угоду про асоціацію, то обурено сказала: «Уявляєш? Усе закінчилось». А син відповів: «Мамо, усе тільки  починається».  На  другий  день  він поїхав на Майдан», — пригадує мама Сергія Тамара Гаврилівна.

Сергій  був  там  майже  постійно, кілька разів приїздив додому на пару днів. Щось писав і знову їхав. Востаннє був удома 15—16 лютого.

На Майдані він був прихильником ненасильницького спротиву. Допомагав  у  створенні  організацій  взаємодопомоги  у  Коростені,  де  проживав останнім часом, та на Майдані в Києві.

Сергій виступав за пряму демократію,  шукав  найбільш  ефективні  механізми  взаємодопомоги,  подолання міліцейського  свавілля,  контролю  за політиками та боротьби з корупцією. Був  засновником  та  адміністратором ресурсу «Кооперативний рух».

У  своїй  статті  «Чуєш,  Майдане?» Сергій написав про завдання Майдану як постійного інструмента прямої демократії  та  громадського  контролю. Він пропонував ввести в Україні закони, за якими громада через місцеві чи загальнодержавні референдуми може позбавити  посади  будь­якого  чинов­ ника. Сергій вважав, що такі механізми  безпосереднього  народовладдя стануть гарантією того, що досягнення Майдану не будуть вкрадені політиками, а народу більше не треба буде йти на жертви.

Сергій  наголошував  на  відповідності закону про референдуми до європейських  стандартів,  зокрема,  щоб для  ініціювання  референдуму  достатньо  було  підписів  1—2%  громади.  «Я  назвав  би  це  постійно  діючою люстрацією: очищення не від тих, хто колись десь із кимось співпрацював, а від тих, хто тепер псує життя громадянам України чи може зважитися на це в майбутньому», — говорив Сергій.

20  лютого  2014  року  Сергій  допомагав виносити поранених на вулиці Інститутській,  де  і  був  убитий  снайпером двома пострілами у шию. Активістами його тіло було перенесене до готелю  «Козацький»,  звідки  доправлене  на  подвір’я  Михайлівського  Золотоверхого монастиря.

Поховали  Сергія  у  селищі  Яблунець  Житомирської  області,  звідки родом його батьки. «Хлопці з Майдану,  які  приїжджали  на  похорон,  розповідали,  що  Сергій  сказав:  «Якщо почнуть  роздавати  зброю,  я  перший поїду  додому»,  —  згадує  Тамара  Гаврилівна. — Він був романтиком, ідеалістом — такі люди стають справжніми революціонерами, яким він і став… В  житті  був  дуже  скромним,  сповідував аскетичний спосіб життя, його ніколи по­справжньому не цікавили матеріальні цінності. Він був спокійною людиною з щирою душею та добрим серцем, часто посміхався…»

«У  нього  на  спині  було  десь  9  родимок,  як  сузір’я.  Я  все  йому  казала, як  був  маленький:  спина  в  зірочках. Виходить, ця зірочка так і полетіла на небо», — плачучи каже мама Сергія.

«Йому не довелось жити у суспільстві, де свавілля влади можна зупинити  мирним  шляхом.  Змусити  політиків  зараз  прийняти  закони  прямого народовладдя — це обов’язок для тих, хто  хоче  віддячити  героям  Небесної сотні  та  убезпечити  свій  народ  від майбутніх жертв», — вважають друзі Сергія.

Після  похорону  Сергія  пам’ятник Леніну в Коростені було демонтовано. Іменем Сергія Кемського в Коростені планують  назвати  вулицю.  Міський голова  та  депутати  міста  Коростень на проводах Сергія пообіцяли, що ніколи не братимуть хабарі…

Друзі  та  родичі  Сергія  Кемського звертаються  до  політиків,  юристів, журналістів, політологів, громадських діячів та всіх, для кого важлива справа Сергія, з проханням допомоги у поширенні  інформації,  розробці  та  ініціюванні прийняття відповідних законів.

Допомогти мамі Героя Небесної Сотні Тамарі Гаврилівні Кемській можна через картку ПриватБанку: № 5168 7572 0086 4082.