Василь Прохорський
33 роки, електрик торговельного обладнання
«Рабів до раю не пускають», — це останній запис Василя Прохорського на його сторінці в соціальній мережі, зроблений 18 лютого о 17:18. Після цього хлопець іще говорив по телефону з молодшим братом Сергієм. Просив його не говорити матері, що на Майдані. Востаннє відповів на дзвінок о 20:00. Сказав, що їх оточили. Сергій просив брата піти з Майдану, але Василь відмовився. «Або воля, або смерть», — почув у відповідь брат Героя Небесної Сотні.
Василь Прохорський — один із трьох героїв Небесної Сотні з Чернігівщини. Він народився в селі Щуча Гребля. Закінчив Дмитрівську середню школу. Після служби в армії працював у столичній міліції, але через п’ять років звільнився.
«Він не міг змиритися з системою», — розповідає мама Василя Світлана Миколаївна Діденко. Після звільнення працював в охоронній фірмі, заочно здобував юридичну освіту. Останнє місце роботи — технічний відділ, де Василь працював електриком торговельного обладнання. «Він не мав спеціальної освіти, наполегливо вчився сам, читав книжки, був допитливий», — розповідає Світлана Миколаївна.
Василь був учасником Євромайдану. Ходив туди після роботи і на вихідних. Носив ліки та гроші. Постійно розповідав мамі, яка його підтримувала, про те, хто йому з політиків подобається, а хто ні. Востаннє говорив із нею вдень 18 лютого. Сказав, що зателефонує пізніше, як матиме новини. «Він, мабуть, надумав іти на Майдан, тому й сказав, що сам подзвонить, щоб я його не чіпала. Моє серце чуло, що щось не так», — згадує Світлана Миколаївна.
У той день він раніше звільнився з роботи, одягнув іншу куртку… Чомусь не ту, в якій завжди ходив на Майдан. Один телефон Василь узяв із собою. Інший лишив удома і попросив друга, раптом щось станеться, подзвонити його мамі.
Куртку з трьома дірками від куль знайшли біля Михайлівського собору, телефон лежав у кишені. Коли Василя упізнавали в морзі на Оранжерейній (його знайшли там лише 22 лютого), він був увесь синій від побоїв з вибитими зубами.
«Вася був відповідальним, добрим і чесним. Мав загострене почуття справедливості. Дуже любив Україну. Він за неї молився. Був віруючою людиною, ходив щонеділі до церкви, дотримувався всіх постів. На багатьох його футболках був напис «Україна». Він і пісні любив про нашу країну», — з болем в голосі згадує про свого Героя Світлана Миколаївна.
Допомогти родині Героя Небесної Сотні можна через картку ПриватБанку: № 5168 7572 5228 4742, одержувач Сергій Григорович Діденко (молодший брат загиблого).
\
