Іван Тарасюк

21 рік, студент

«Я  повернуся  в  суботу»,  —  сказав Іван  Тарасюк  мамі  по  телефону  за кілька днів до загибелі. До останнього вона думала, що син на навчанні в Луцьку.  

Ще о дев’ятій годині ранку 20 лютого вона говорила з ним по телефону. Він їй сказав, що, як завжди у такий час, на парах у коледжі. О десятій годині Іван уже загинув.

Через  кілька  годин  мати  впізнала його  на  фотографіях  із  закривавленого  Майдану.  Десятки  розстріляних тіл  лежали  просто  на  землі  у  центрі Києва. Медики­волонтери приносили тіла  одне  за  одним  і  не  встигали  накривати  загиблих.  Серед  них  мати  і побачила бездиханне тіло свого сина.

20  лютого  став  найкривавішим днем  Майдану.  Зранку  снайпери  почали  стріляти  на  ураження.  Іван  Тарасюк був одним з перших, кого вбили силовики. Спочатку снайпер поцілив у хлопця, який стояв поряд з Іваном. Він спробував  відтягти  загиблого,  тоді снайпер  поцілив  і  у  нього.  Куля,  яка влучила у сонну артерію і вилетіла через груди, не залишила жодного шансу. Чоловік, який був поруч, спробував відтягти  тепер  уже  двох  загиблих, тоді вбили і його.

Іван Тарасюк був єдиною дитиною в сім’ї. Навчався у Луцькому медичному коледжі Монада. До цього відслужив в армії. Вважав, що зі своєю військовою і  медичною  підготовкою  просто  не може не допомогти Майдану.

Іван  завжди  був  життєрадісним, усміхненим, мав багато друзів. У нього було багато зацікавлень у житті: шахи, шашки,  теніс,  але  найбільшою  пристрастю був футбол. Він грав за клуб смт. Олика, не пропускав жодного матчу  по  телевізору,  його  кумиром  був Роналду.  Батьки,  Україна  і  футбол  — були головними цінностями Івана.

Коли  почалися  протести  в  центрі Києва, Іван Тарасюк уважно слідкував за подіями. Його дуже обурило побиття студентів на Майдані Незалежності в ніч з 29-­го на 30 листопада. «Мамо, треба  щось  робити»,  —  казав  він. Мати  намагалася  стримати  сина,  казала, що не можна силою вирішувати такі питання. Але юнацький запал не давав хлопцеві заспокоїтися. «Хто, як не ми?» — відповідав він матері.

Іван поїхав у Київ на Майдан в ніч з  18­-го  на  19  лютого,  не  сказавши батькам. Уже під’їжджаючи до столиці, Іван подзвонив татові, сказав, що в Києві, і попросив не розповідати про це мамі. Батьки досі не знають, чи був їхній  син  раніше  на  Майдані…  Якби не  трагічна  загибель,  мати,  напевно, й досі не знала б, що її син був у вирі протестів.

Іван  Тарасюк  повернувся  додому,  як  і  обіцяв  матері…  у  суботу.  Повернувся  вже  героєм  Небесної  сотні. Близько трьох тисяч людей з кількох навколишніх  сіл  прийшли  провести Тарасюка в останню путь. Море квітів, сльози, скорбота…

«Героям  слава!»,  «Герої  не  вмирають!»  —  такими  словами  прощалися з 21­-річним героєм Небесної сотні Іваном Тарасюком.