Леонід Полянський
38 років, залізничник
19 лютого пізно ввечері Георгій Полянський, брат героя Небесної сотні Леоніда Полянського, повернувся в Україну. 20 лютого зранку набрав телефон брата, але Леонід тільки поспіхом сказав: «Беркут пішов у наступ, я передзвоню...» Та так і не передзвонив…
Після цього Георгій добу намагався додзвонитися братові, проте марно. Відчуваючи, що щось сталося, почав розшукувати через Євромайдан-SOS. Георгію все ще важко про це говорити… Те, що не встиг востаннє поговорити з братом, досі відлунює в його серці болем…
«Хороший був хлопець. Веселий, компанійський, пожартувати любив. Біблію читав. Друг хороший, поможе завжди. Знаєте, дуже любив першим бути. Кладемо, бувало, шпали… Те, що інші хлопці до шостої вечора роб лять, Леонід до третьої дня вже закінчить. І добросовісний дуже. Щоб першим закінчити, міг і о шостій ранку на роботу вийти, бо до дітей поїхати раніше хотів. Дуже він дітей любив — Едика й Оленку», — згадує колега Леоніда по роботі, бригадир Олександр Павлюк.
Бригадир каже, що Леонід Полянський завжди був на Майдані в найгарячіші дні. «19 січня, як то все на Грушевського почалося, як Беркут водомети включив, то Леонід прийшов у гуртожиток весь мокрий. І там він мав бути першим, на передовій...» — додає Павлюк.
Леонід був двічі одружений. Від двох шлюбів залишилися син Едуард і донька Олена. За словами брата і співробітників, хоча діти не жили з батьком, Леонід проводив з ними багато часу, витрачав на них усе зароблене. Будучи на Майдані, він постійно телефонував їм, казав, що дуже сумує за ними та любить.
Брат Леоніда Георгій у лютому був за кордоном, але вони спілкувалися по телефону. Згадує, що Леонід не вірив у домовленості влади та опозиції щодо перемир’я. Тому й казав: «Ми маємо діяти, маємо щось змінювати». За ці зміни він і віддав своє життя.
«Мені подзвонили наші хлопці-залізничники. Питають, а як нашого Полянського по батькові? Петрович, кажу. Погано, кажуть хлопці. Він є в списках загиблих Євромайдану…» — згадує той страшний день Павлюк. Уже потім друзі та рідні дізнаються, що Леонід отримав поранення в живіт. Його намагалися врятувати лікарі, але марно.
Після загибелі брата Георгій вирішив більше дізнатися про останні тижні та дні життя Леоніда. Шукав його в списках Самооборони. За однією інформацією, Леонід був у сотні Білої Церкви, за іншою — членом Барської сотні. Більш точних даних про боротьбу та загибель брата Георгію знайти так і не вдалося…
«Не можна до того звикнути. Наче сьогодні разом чай пили. Всі хлопці наші повірити в це не можуть, — каже бригадир Павлюк. — Знаєте, ми тільки одного хочемо… Щоб його смерть була недаремна…»
