Михайло Жизневський
25 років, активіст, журналіст
Шляхетна постава, високе чоло та світлий погляд. З одягу — камуфляжна форма, на голові берет на поясі армійський ремінь, на ногах до блиску начищені черевики. Чатовий завжди стояв на вході в палатку УНА – УНСО по правий бік від сцени Майдану.
Михайло часто дивився поперед себе і замріяно посміхався. Його погляд був спрямований кудись де добре і світло, навіть, коли на дворі падав дощ, а небо закривали згустки темних хмар.
В Україну хлопець приїхав ще у 2005 році. Сам народився в Білоруському місті Гомель. Волелюбний Михайло в сімнадцять втік від режиму Бацьки шукати щастя в Україні. Спершу пробував закріпитися в Донецьку, потім в Кривому Розі та Києві. Зрештою винаймав житло в Білій Церкві. Тут знайшов роботу зварника та монтажника вікон.
Прикладна професія — лише спосіб заробітку, коло зацікавлень Михайла було набагато ширшим: історія, міфологія, військова справа та лицарський рух. Звідси і псевдо Михайла — Локі — на честь бога скандинавської міфології.
Білорус давно не бачив своїх батьків, цієї весни планував вперше за багато років відвідати рідний Гомель. 22 січня вранці він як зажди усміхнений вийшов з намету, поправив поли куртки та берет і швидкою впевненою ходою пішов у напрямку Грушевського… вже о дев’ятій ранку йому в серце влучила мисливська куля. Медики були безсилі.
Смерть Михайла Жизневського стала справжнім шоком для учасників мирного протесту і передвісником подальших жертв оскаженілого режиму. Нажаль так є, - першими йдуть з життя найсміливіші, ті кому є що втрачати, але почуття справедливості завжди штовхає їх на передову.
Впродовж останніх тижнів Михайло збирав інформацію для газети «Соборна Київщина». Втім, Локі судилось написати дещо набагато важливіше: власною кров’ю білорус назавжди вписав своє ім’я в історію України.
Михайло Жизнєвський не дожив до двадцяти шести років лише чотири дні. Саме в день його народження відбулась панахида за загиблим. Ані Михайлівський золотоверхий, ані подвір’я монастиря не змогли вмістити всіх, хто прийшов попрощатися з героєм. Довга похоронна процесія розтягнулася вулицями Києва. На панахиду прийшло близько 10 тисяч людей. З – поміж них дві пари заплаканих дівочих очей – сестри та дівчини Михайла. Коли труну з тілом Локі несли через Майдан до барикад на Грушевського люди скандували: «Герой!» та «Живе Білорусь!»
Героя Небесної Сотні поховали увечері 28 січня на цвинтарі біля селища Стяг Праці у Гомельському районі Білорусі. Перед похованням тіло накрили прапором УНА-УНСО, а труну — історичним національним прапором Білорусі.
Усміхнений, мужній і справедливий – таким був за життя Локі, і саме таким його будуть згадувати мільйони українців.
