Василь Аксенин

52 роки, різноробочий

 «Іду в наступ», — сказав 20 лютого о сьомій ранку по мобільному чернівчанин Василь Аксенин дружині Тетяні. А вже десь о 12­-й після багатьох дзвінків, на які не було відповіді, взяла  слухавку  невідма  жінка  і  сказала: «Ваш чоловік важко поранений, зараз на операційному столі у лікарні №18».

20  лютого  на  Інституцькій  активіст побіг за беркутівцями, захищаючи  собою  беззахисних  хлопців,  коли вулицю  почали  обстрілювати.  Сліпа куля наздогнала героя Небесної сотні попри  те,  що  він  називав  «супербронею»:  10-ти ­кілограмовий  бронежилет  і залізну каску.

Шматок  розпеченого  заліза  поцілив  Аксенину  у  незахищену  вузьку щілину на боці. Куля прошила чоловікові весь живіт, лишивши по собі рану розміром з кулак і калюжу крові.

Активний  прихильник  Євромайдану  Аксенин  востаннє  рушив  на  Київ 18 лютого, лишень почувши, що коїться на Майдані. Утримати вдома його було неможливо. Більше того, від’їжджаючи, чоловік  попередив:  стояти  під  прапорами він наміру не має — буде там, де буде гаряче і де потребуватимуть його підмоги. Потому сів на рейсовий автобус  Чернівці—Київ  і  вже  наступного ранку стояв на барикадах. Там за кілька годин його поцілив снайпер.

Того  жахливого  дня  побратимам вдалося  витягти  Аксенина  з  пекла, на який перетворилася Інститутська. Швидка  доправила  чоловіка  до  столичної лікарні. Через тиждень важко пораненого  чернівчанина  вивезли поль ським реанімобілем. Його супроводжувала дружина.

Травма  була  вкрай  важкою.  Снайперська  куля  пройшла  через  правий бік,  пробила  нутрощі,  розтрощила таз і вийшла в ділянці куприка. Рана не гоїлася два тижні. Чоловік переніс складну  і  довгу  операцію.  Доглядати його у Польщу прилетіла дружина.

Довгих  кілька  тижнів  після  поранення  Аксенина  годували  виключно через трубки й крапельниці. Справж­ ня  картопля,  яку  нарешті  в  березні дозволили  йому  скуштувати  лікарі і  якою  його  турботливо  нагодувала з  ложки  кохана  Тетяна,  здалася  найсмачнішою у світі.

Після загоєння рани польські лікарі планували виготовити для українського  пацієнта  титановий  тазовий суглоб.  Та  попри  зусилля  медиків  та молитви  рідних,  герой  Небесної  сотні помер. 12 березня його виснажене серце зупинилося.

Рідні розказують: за життя у героя Небесної  сотні  було  найбільш  мирне у  світі  захоплення  —  він  обожнював птахів.  Пернаті  жили  у  нього  вдома. Він підбирав їх, поранених, на вулиці і виходжував. Про це його хобі знали усі сусіди і зносили до Аксениних усіх знедолених пташок.

Ховали героя усіма Чернівцями. Він лишив по собі двох синів: 24­-річного Юрія та 17-­річного Богдана. Старший, як і батько, був активістом Євромайдану.  На  його  сторінці  у  соцмережі ВКонтакте  великими  літерами  написане  повстанське  гасло:  «Воля  або смерть!»

Саме за волю своїх двох соколиків та  за  волю  мільйонів  чужих  українських синів прийняв смерть герой Небесної сотні.