Сергій Бондарчук

52 роки, вчитель фізики, помічник-консультант народного депутата

20 лютого під час четвертого уроку в  гімназії  Старокостянтинова  пролунав  телефонний  дзвінок.  Дзвонили  з міського  управління  освіти.  Коротко повідомили  трагічну  звістку:  «Бондарчук  Сергій  Михайлович,  вчитель фізики, загинув на Майдані».

«Продзвенів  звичний  шкільний дзвінок, діти сіли за парти, але не розчинилися двері, не зайшов до них учитель.  Учитель,  який  ніколи  не  запізнювався,  нині  зовсім  не  прийшов  на урок, не прийшов уперше за все своє життя,  хоча  був  зразком  дисциплінованості. І вперше не раділи, як буває, з  того  діти.  Мертва  тиша  запанувала в  кабінеті  фізики,  дівчатка  плакали, суворо  мовчали  хлопці,  умить  подорослішавши», — згадує Лідія Ярохно­ Проказюк,  учитель  української  мови та  літератури  Старокостянтинів ської гімназії.

«Це  було  дуже  страшно.  Нам  повідомили на перерві, і це була перерва, на якій усі мовчали. Це була жахлива картина, коли перерва була тихіша за урок»,  —  згадує  учениця  Анастасія.

Колега  героя  Небесної  сотні  каже, що він був зразком у всьому. Талановитий педагог, високого рівня фахівець, прекрасний чоловік і батько, який разом із дружиною — він називав її тільки «моя Танюшка» — виховав розумного  і  порядного  сина  Володимира.

«А ще він був високодуховною людиною і справжнім патріотом, — додає  вона.  —  Коли  повстав  Майдан, мене зовсім не здивувало, що він там був  серед  перших.  У  найдраматичніші  хвилини  протистояння,  шукаючи підтримки  і  розради,  запитувала  в нього: «Що ж це буде з Україною? Мабуть,  доведеться  воювати?»  Він  відповідав: «Значить, будемо воювати». І я знала, що це були не просто слова».

Ярохно-­Проказюк  згадує,  як  після ночі кривавого протистояння з 18­го на  19  лютого,  коли  було  оголошено повну  мобілізацію  на  Київ,  вона  теж хотіла  їхати,  але  Бондарчук  уперше рішуче відмовив, хоча раніше вони часто їздили разом. «Вибачайте, цей раз їдуть  лише  чоловіки.  Моя  дружина теж рветься, але я її не беру, не візьму і вас», — згадує слова Сергія вона.

Юрій  Баландюк,  друг  Бондарчука, 20 лютого йшов разом з ним на Інститутську.  «Вранці  наша  Хмельницька сотня вишикувалася. Одна група мала залишатися охороняти КМДА, інша — йти  на  Майдан.  Сергій  Михайлович одразу сказав: «Ходімо, Юрію», — згадує він. З Інститутської Юрій вертався вже сам.

«Мій  чоловік  Сергій  був  чудовою людиною,  моїм  другом,  коханим,  однодумцем,  соратником,  прекрасним батьком  нашого  синочка  Володимира.  Він  мріяв  про  справді  незалежну, демократичну, процвітаючу, європейську Україну, жив ідеями українського націоналізму»,  —  говорить  дружина героя Небесної сотні Тетяна.

«Ми  все  життя  прожили,  як  молодята  в  медовий  місяць.  Розуміли один  одного  без  слів.  Мріяли  завжди  бути  разом.  Я  дуже  люблю  свого чоловіка,  доброго,  щирого,  ніжного. Дуже  страждаю  через  втрату  коханого.  Я  досі  чекаю  його.  Не  вірю,  що його немає. Не можу змиритися з тим, що беззбройну людину, яка ніколи не тримала у своїх руках зброї, а тримала лише ручку і перевіряла дитячі зошити, може вбити снайпер», — важко переживає втрату чоловіка жінка.

Сергій  Бондарчук  був  смертельно поранений,  коли  рятував  поранених побратимів.