Віталій Коцюба

31 рік, заробітчанин

«Мамо, не плачте, мамусю, моліться. Ми порядок наведемо і через три дні приїдемо», — саме такі слова почула мати Героя Небесної Сотні, прощаючись з сином. Тоді вона ще не знала, що додому її Віталій уже не повернеться.

Разом із братом Миколою та дядьком вирушив на Майдан удруге. Уперше вирвався до Києва після смертей на Грушевського.

Віталій Коцюба жив у Новояворівську, що на Львівщині, із дружиною та двома дітьми – десятирічним Назарчиком і шестилітньою Василинкою. Про можливий штурм Майдану почув уже на кордоні з Польщею, куди їхав на роботу. У той момент на заробітках у Польщі вже була його дружина Наталя. Проте він розвернув автомобіль і поїхав збирати речі на Київ.

Мати не хотіла відпускати дітей до Києва. Ховала одяг, плакала. Але Віталій відповів: «Мамо, священики кажуть, що треба їхати. Якщо ми будемо лежати і дивитися телевізор, нам не буде прощення», — згадує слова сина мати.

Без амуніції, із шоломом від мотоцикла та обрізаними дитячими колготами замість маски із братом та дядьком вирушили у дорогу. В автобусі Віталій розповів братові сон, який наснився перед від’їздом: «Я ліг під барикадами і кажуть мені наставляти щити. Я питаю, для чого ставити щити, якщо вони тут уже є?» Микола вже тоді відчув щось недобре...

У Києві Віталій передзвонив дружині, привітав із днем народження. Сказав, що дуже її любить. А вже за кілька годин загинув від кулі снайпера. Тіло Героя Небесної Сотні знайшли на подвір’ї біля Михайлівського Собору.

«Віталік завжди був дитиною милосердя. Усім довкола допомагав і позичав гроші. Шкодував мене. Казав, скільки там тієї моєї пенсії? Тому мусить їхати, щоб і діти добре жили, і щоб я так багато не робила», — плачучи, згадує пані Софія.

На похорон Героя Небесної Сотні зібралося дуже багато людей. Батьки читали написи на вінках й не знали назв усіх сіл, звідки приїхали попрощатися друзі Віталія. Гроб охороняли побратими з Майдану із синьо-жовтими стрічками.

Коли син Назарчик їх побачив, попросив й собі таку: «Я теж хочу тата охороняти». Потім хлопець шукав прапор, яким був укритий гроб батька. Хотів повісити його разом із батьковою фотографією. Плакав і повторював: «Чому мого тата?»

Молодша донечка Софійка і досі не усвідомлює, що трапилося. Батько нею дуже пишався: дівчинка танцювала й виборювала багато медалей. Раніше вона засинала на батьковому плечі… Тепер звикає засинати сама…

«Я вчила своїх дітей усім прощати, — поховавши Героя Небесної Сотні каже його мати. — Я прощаю вбивцю мого сина. Ми мусимо простити, щоб Господь нам простив…»

Допомогти родині Героя Небесної Сотні можна через картку ПриватБанку: № 6762 4685 0016 4482, одержувач Коцюба Софія Григорівна.